У новітній українській дійсності за штампованою назвою «внутрішньо переміщена особа» часто приховуються складні проблеми, інколи навіть трагедії, повʼязані з облаштуванням, роботою, розривом звʼязків з малою батьківщиною. Переїжджаючи з Криму на материк, переселенці передусім вдаються до пошуків роботи, як засобу існування. І тут їх очікують суворі реалії, нетипові для інших груп переселенців. Усе, що може запропонувати їм держава, – це мінімальні виплати допомоги по безробіттю.
Питання соціальної допомоги внутрішньо переміщеним особам регулюються Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Стаття 7 цього Закону гарантує соціальну допомогу вимушеним переселенцям на випадок безробіття шляхом їх реєстрації, надання статусу безробітного та нарахування допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу.
Натомість цей Закон приховує норму-пастку. Адже отримання статусу безробітного й відповідної матеріальної дороги здійснюється суворо за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Державний реєстр загальнообов’язкового державного соціального страхування – це електронна система, де зберігається інформація про всі соціальні виплати (податки) громадян України, у тому числі до фонду соціального страхування на випадок безробіття, хвороби, інвалідності тощо. Іншими словами, без його даних неможливо отримати ніякий вид соціальної допомоги.
Працівники Фонду у свої діяльності керуються п. 7 ст. 7 названого вище Закону, де сказано: «До отримання документів та відомостей про періоди трудової діяльності, заробітну плату (дохід), страховий стаж допомога по безробіттю цим особам (вимушеним переселенцям – авт.) призначається у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття».
Проблема в тому, що всі вимушені переселенці переважно мають на руках лише паперову довідку з місця останньої роботи про заробітну платню (дохід). Однак довідка, а також відомості про страховий стаж і факти сплати страхових внесків мають підтверджуватися персоніфікованими даними з того самого Єдиного державного реєстру застрахованих осіб України. Але в ньому такої інформації по вимушених переселенцях просто немає! Після анексії Криму, а саме з лютого 2014 р., реєстр було заблоковано. Відтак переселенцям призначається мінімальна допомога на випадок безробіття в розмірі 544 грн.
Що саме втрачається? Якщо є електронна інформація про сплату страхових внесків (податків), включно за останні 12 місяців (а вона є лише по лютий 2014 р. – авт.), то особа має право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу: до 2-х років – 50%, від 2-х до 6-ти років – 55%, від 6-ти до 10-ти 60%, понад 10 років –70%.
Для ілюстрації: вимушений переселенець з Криму, батько двох неповнолітніх дітей, кандидат наук, доцент, працював завідувачем кафедри в університеті, має довідку про доходи, страховий стаж становить понад 10 років, остання заробітна плата – 5 тис. грн. Після тривалих пошуків роботи звернувся до Центру зайнятості. На підставі відсутності електронних даних після лютого 2014 р. йому спочатку взагалі було відмовлено, але згодом обіцяно надати статус безробітного з 544 грн. допомоги.
Працівники центрів зайнятості по-людськи намагаються заспокоїти переселенців тим, що спробують зв’язатися з Кримом своїми каналами, через знайомих і, врешті, пропонують звернутися до них офіційно з документами вже через місяць, щоб стати тільки на облік. Після цього до моменту призначення допомоги має пройти ще мінімум 6 місяців пошуків вакансій Центром й лише тоді приймається рішення про надання особі статусу безробітного.
Можливо таким незграбним механізмом і пояснюється мала чисельність переселенців, які звертаються за допомогою. За інформацією Державної служби з надзвичайних ситуацій, станом на 26 вересня 2014 р. загальна кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні становить 295 тис. 318 осіб. З них 18 тис. 55 осіб переїхали з АР Крим. До Центрів зайнятості з питань працевлаштування звернулося 11 тис. 707 осіб, працевлаштовано 2 тис. 74 людини, отримали статус безробітного – 6 тис. 406 (з них окремо відомостей по вимушених переселенцях з Криму немає).
Отже, вирішення питання полягає у недієвості законів, до розробки яких мають залучатися власне вимушені переселенці. Досвід такої діяльності є у громадських організацій, наприклад, у Координаційної ради вимушених переселенців з Криму, яка володіє реальною інформацією про стан справ у цій сфері.
До складу Координаційної ради входять досвідчені фахівці-юристи, які б могли розробити ефективні дієві норми соціального захисту вимушених переселенців. Покращити ситуацію могла б і задекларована, але так поки що і не створена, Державна служба з питань АР Крим, Севастополя та тимчасово переміщених осіб. Вона б скоординувала питання моніторингу ситуації з вимушеними переселенцями в усіх сферах, реалізацію вже ухвалених законів й контроль за їх виконанням, розробку проектів нових законів. На необхідності створення міністерства з питань Криму наголошував і Президент Петро Порошенко під час своєї передвиборчій кампанії.
