Мітинг в Севастополі на підтримку територіальної цілісності України, 9 березня 2014 року
Після анексії Криму Російською Федерацією пройшло вже два роки, але ти, хто жили в Криму та були свідками цієї окупації, відчувають минулі події ще досить гостро. Своїми емоціями про ці важкі дні, міркуваннями про сьогодення на материкової частині Україні та майбутнє Криму поділилася з нами шкільна вчителька з Севастополя Марія (ім’я змінено).
– Ви брали участь у кримському Євромайдані?
– Ні, в сімферопольському Євромайдані я не брала участі. Практично весь час Революції Гідності я провела у Севастополі. У нас в місті на центральній площі ім. Нахімова також періодично збиралися люди на підтримку революції у Києві, хоча, звісно, масштаби не ті, що в Сімферополі. Пам’ятаю в лютому, у школі було багато вихідних – спочатку канікули, а потім карантин. Видно, у передчутті чогось недоброго прагнули, щоб діти сиділи вдома. Деякі вчительки, серед них були дружини російських військовослужбовців, поширювали чутки, ніби скоро почнеться війна і треба вже тікати з Криму. Поки діти відпочивали, ми, вчителі, регулярно відвідували школу та Інститут післядипломної педагогічної освіти. У нас дуже напружено відбувалися наради педколективів севастопольських шкіл. Більшість вчителів були налякані подіями на материку, сподівалися, що Росія захистить їх від “українських радикалів”. Потім окремі вчителі писали на “колег” доноси в ФСБ за проукраїнські настрої.
– Які почуття у Вас виникли під час окупації?
– Фактично, все почалося із Севастополя. 23 лютого тут відбувся дуже великий мітинг, який відрізнявся від подібних, що проходили під гаслами “Антимайдану”. Спікери, а це були деякі регіонали і лідери проросійських організацій, дали зрозуміти, що йдуть на розрив із Києвом. Кілька раз зі сцени вони апелювали до натовпу: “ми беремо на себе відповідальність, але маємо бути впевнені, що ви нас не облишите, чи готові ви підтримувати нас до кінця?” Вже коли з’явилися так звані “зелені чоловічки”, то сепаратисти, мабуть, зітхнули з полегшенням, адже їх доля залежала вже не від непередбачуваного натовпу. Я вболівала і намагалася чим тільки можна допомогти нашим військовим, яких росіяни блокували у частинах. Відчувалося, що в Києві зовсім не контролюють ситуацію та не володіють достовірною інформацією.
– Що відчуваєте зараз, коли минуло вже два роки?
– На новому місці загалом адаптувалася. Але не полишає відчуття того, що в “твоїй оселі” живе окупант, користується краденим, на власний розсуд плюндрує та нівечить все, що йому дісталося.
– Як Ви вважаєте, чи має Україна стратегію щодо повернення Криму?
– Гірко визнати, але здається, що стратегія Києва полягає у тому, щоб отримувати бонуси від міжнародної реакції на окупацію, а не прагнути повернути Крим назад. Більш щирими мені здаються громадські активісти, волонтери, недержавні аналітичні центри, які кожен як може працюють на перемогу над окупантом. З Криму виїхало дуже багато чудових людей, серед них мої знайомі, друзі, вони якраз застосовують свої таланти, зусилля і можливості, щоб світ не забув про Крим, щоб повернути свій дім.
– На Вашу думку, Україна приділяє достатньо уваги вимушеним переселенцям? Що потрібно змінити у політиці держави на цьому напрямку?
– Більшість друзів, колег, які вимушені були покинути Севастополь, ні на яку підтримку з боку держави не сподівалися і не сподіваються. Облаштовують власний побут, працевлаштовуються власними зусиллями та за підтримки друзів, знайомих. Від держави переселенці очікують, перш за все, спрощення бюрократичних процедур оформлення та переоформлення різного роду документації.
– Як Ви вважаєте, чи повернеться Крим до складу України?
– Повернеться після того, як зламається вістря імперіалізму Кремля. Сам Крим дуже маленький, залежний від ресурсів і з переважно пасивним населенням. Крим не може самостійно змінити чи визначити власну долю. Тому кримське питання вирішуватиметься у загальному контексті геополітичного змагання. Путін кинув виклик усій міжнародній спільноті, але він не встоїть у цьому протистоянні. Росія розпочала агресію проти України “гібридними” методами; так само непрямо вона отримає відсіч і буде змушена віддати все награбоване.
– Яким Ви бачите Крим, скажімо, через 5 років?
– Дуже хотілося б побачити його вільним.
