Нещодавно з програми передач телеканалу “Перший кримський” (створений на базі ДТРК “Крим”) була викреслена єдина на цей час телепередача української редакції – “Рідна хата”, якій надається 15 хвилин ефірного часу на один випуск. На оновленому сайті телеканалу в переліку телепроектів “Рiдна хата” зазначена. Як вказано в описі, проект становить собою цикл програм-зустрічей з видатними українцями, також частими гостями в студії бувають і представники творчої української молоді, які сьогодні обирають для себе напрямок професійного шляху. Як не дивно, не прибрано з опису “Рідної хати” і “крамольну”, з огляду на теперішні кримські реалії, інформацію про те, що в програмі виходять замальовки про те, що означає сьогодні бути справжнім патріотом України.
Як зазначено в супровідній інформації, “Рiдна хата” виходить в ефір у неділю о 18:10 та в середу о 10:00 (за місцевим часом). Проте на наш запит представники української редакції “Першого кримського” відповіли, що передача 9 листопада вийде о 16:50, додатково повідомивши, що виходить вона не раз на тиждень, як вказано на сайті каналу, а лише двічі на місяць; до цього останній випуск з’являвся в ефірі 27 жовтня. Зроблений ще в середині жовтня репортаж “Рідної хати” про україномовну початкову школу в Сімферополі, який готувався до Дня слов’янської писемності, в ефір у неділю вийшов, але кількома хвилинами раніше за повідомлений нам час. Навряд чи можна пояснити подібні негаразди звичайним технічним збоєм, – як і те, що українському мовленню на локальному телебаченні надається лише півгодини на місяць.
Для того, щоб дізнатися, як у кримському телемовленні презентовано програми інших національних редакцій, ми промоніторили тижневу програму передач “Першого кримського” з 3 по 9 листопада.
Кримськотатарською мовою на “Першому кримському” виходить кілька передач. У будень двічі або тричі на день виходив випуск новин “Хаберлер”, двічі на тиждень – культурно-просвітницька передача “Тарихке назар” і раз – “Таныш-билиш”, по разу на тиждень вийшли аналітичні передачі “Актуаль мевзуда субет”, “Нетидже” та “Экинди субет”. Чотири рази на тиждень в ефірі були присутні випуски музичного шоу “Шелляле”. Як бачимо, проектам кримськотатарської редакції на “Першому кримському” надається достатньо ефірного часу.
Три рази на тиждень в ефірі з’являлися випуски німецької редакції “Гофнунґ”. По два рази на тиждень ефірний час надавався передачі вірменської редакції “Барев” та проектові грецької редакції “Ельпіда”.
Відсутнім у програмі був проект болгарської редакції “Български срещи” (“Болгарські зустрічі”).
Навіть якщо порівняти квоти національного мовлення каналу з коефіцієнтами етнічного складу півострова, в цьому плані українці, яких на півострові згідно з переписом населення 2001 року нарахували майже півмільйона, опинилися ураженими в правах навіть порівняно з вірменами, яких на півострові проживає кілька тисяч, а також німцями та греками, яких у Криму налічується по кілька сотень. Два ж малі корінні етноси Криму, караїми та кримчаки, презентовані в телевізійному мовленні лише завдяки… кулінарним телепроектам, присвяченим приготуванню національних справ. Тематику інших етнічних громад півострова (наприклад, білоруської, єврейської, чеської та ін.) “Крим-1” взагалі воліє замовчувати.
Не можна не привітати намір керівництва ТРК “Крим” організувати курси кримськотатарської мови для своїх співробітників – як журналістів і редакторів, так і інших бажаючих. Шкода тільки, що аналогічні кроки не вживаються щодо українців Криму, чисельність яких становить майже чверть населення півострова: на жаль, з березня 2014 року для місцевих ЗМІ вони стали уособленням “сусідньої ворожої нацистської держави”, і в парадигму “єдиного кримського народу” не вписуються. До того ж, є підстави припускати, що згідно з тим переписом населення Криму, який провели в жовтні російські статисти, номінальна кількість українців на півострові суттєво скоротиться. Та й зрештою марно домогтися бодай пари випусків на тиждень новин тією мовою, яку десята стаття “конституції” “Республіки Крим” проголошує “державною”, поруч із російською та кримськотатарською. Як стало відомо нещодавно, кримські ЗМІ не дають місцевим українцям розповісти вголос про свої проблеми навіть російською мовою: від авторів, що пропонують тематичні матеріали, сахаються, немов від пацієнтів лепрозорію. Єдиною шпариною в інформаційній залізній завісі для кримських українців лишається поки ще не заблокований доступ до інтернету, завдяки чому є нагода переглянути українське телебачення, послухати українське радіо, ознайомитися з матеріалами українських ЗМІ (згадана вище “Кримська світлиця” лише завдяки цьому може бути доступна для читачів на півострові). Та й навіть розповісти широкому загалу про свої проблеми, – щоправда, під вигаданим ім’ям, або на умовах повної анонімності, побоюючись можливих неприємностей. Так само і нещодавнє свято української мови та писемності кримські українці були змушені відзначати фактично в умовах конспірації, збираючись тісними колами давно знайомих і перевірених людей…
Будучи викресленими з політичного та суспільного життя Криму, відрізаними від місцевих засобів інформації, кримські українці змушені переводити своє культурне та духовне життя у підпілля, через що їх ніхто не чує не лише на півострові, а й на материку. Відповідно через тишу з боку кримського українства на материковій Україні створюється цілком облудне уявлення, що його представники виявляють себе як цілковиті зрадники та пристосуванці; відштовхуючись від подібних висновків, мешканці “великої землі” останніми словами таврують своїх співвітчизників, які опинилися в умовах окупації, звинувачуючи їх у перепідпорядкуванні півострова чужій державі та закликаючи до масштабних збройних повстань на захист своїх прав. Проте варто лиш проукраїнським кримчанам, яким більше несила існувати в нових реаліях, почати консультації з мешканцями материкової України щодо можливого переїзду – у відповідь вони чують знов-таки звинувачення у зраді Батьківщині та поради “сидіти й не рипатись” на тій території, на якій вони буцімто з хлібом-сіллю привітали іноземних загарбників.
То як у цьому становищі почути кримських українців? Відповідь на це питання ми намагалися дізнатися в діячів українського громадського та культурного руху Криму, імен яких з огляду на певні причини не подаємо: “Для того, щоб увага на материку була звернена на кримську проблематику, спочатку необхідно змінити становище в самій країні – зокрема вирішити ситуацію на сході України, порівняно з якою нівелюються всі інші українські проблеми”. Проте, як би не було, ні в якому разі не варто забувати про тих, хто зараз потерпає у Криму, слід шукати контактів з ними, перейматися їхніми проблемами та знаходити спільні шляхи до їхнього розв’язання.
