Україна зараз опинилися в дуже складній геополітичній, економічній, гуманітарній ситуації. Як вийти з цієї кризи? Як побудувати нову країну в умовах війни? Як взагалі вижити? Ці питання стали ключовими під час публічної дискусії «Яким чином Україна зможе перемогти у війні? Геополітичний та гуманітарний виміри», учасники якої багато розмірковували про мир і війну, долі Росії та України, допомогу Заходу, майбутнє окупованих Криму та Донбасу, а також про Майдан, який став відправною точкою для українського суспільства.
Війна та мир
Розмірковуючи про україно-російське протистояння, Соня Кошкіна, головна редакторка сайту Лівий берег», зазначила, що насправді йде війна Путіна із Заходом, а «Україна – це лише театр воєнних дій». І то, наскільки далеко агресор зайде, залежить не стільки від України, скільки від «тактики Заходу – його симетричних або асиметричних дій», – вважає українська журналістка.
Продовжуючи цю думку, Валерій Пекар, підприємець, співзасновник громадянської платформи «Нова країна», визначає два виміри українського конфлікту: зовнішній та внутрішній. На зовнішньому йде війна між Україною та Росією, стратегічною метою якої є «знищення українського проекту» через розв’язання в країні громадянської війни за сірійським сценарієм: «коли люди вже воюють не за щось, а тому що вбили друга». У такому сенсі – це війна за виживання. Але на думку експерта, не менш важливим є і другий рівень протистояння – війна між старим та новим, між «Україною та Української РСР, між двома державними системами, які живуть на одній території та в одному часі», але в різних вимірах. І для того, щоб перемогти у війні першого рівня, потрібно також здобути перемогу над «гідрою» з минулого.
Росія та Україна
Про те, що Росія приречена на занепад або навіть смерть у тому вигляді, у якому вона існує зараз, говорили майже всі учасники. Але що це означатиме для України?
Віталій Портніков, відомий український журналіст та публіцист, вважає, що Росія загине, незважаючи на те, «чи хочуть цього американці та європейці, чи не хочуть, будуть послабляти санкції чи ні», бо «влада клептоманів зробить це за них». Тому, на думку експерта, ми станемо свідками «другого етапу розпаду СРСР та третього етапу розпаду Російської імперії». І українцям важливо не потрапити на той корабель, що тоне. «Ми маємо бути на кораблі тих, хто спостерігатиме за крахом, а не кораблі разом з потопаючими, бо якщо цей утопленик потягне нас на дно, то ми вже не випливемо».
Валерій Пекар підтримує цю тезу, бо, на його думку, «сильна агресивна Росія – це загроза Україні, слабка розвалена Росія – теж загроза», а нам судилося жити у часи «розпаду сусідньої імперії». Тому єдиний вихід для нашої країни – «це бути економічно та політично дуже сильними» і не дуже розраховувати на підтримку Заходу, який ми знову, як і декілька століть потому, маємо боронити «від того хаосу, що йде зі Сходу».
Дипломатію та роль Заходу в подоланні української кризі
Усі експерти єдині у думці, що Мінськ, навіть у випадку підписання угоди, може розглядатися тільки як перемир’я на певному етапі. Як каже Соня Кошкіна, «Мінськ – це можливість перегрупувати сили, виграти час та використати його правильно». Валерій Пекар взагалі вважає, що від Мінську нічого не залежить, бо доля України вирішується на двох фронтах: «перша лінія фронту – це Донбас, а друга проходить крізь владні кабінети».
Представник європейської фахової думки, Ральф Фюкс, голова правління Фонду ім. Гайнріха Бьолля, оцінює політику Європи на даному етапі як постійне вагання між підтримкою України та погіршенням відносин з Росією. «Європа і досі вагається, – каже Фюкс, – хоча розуміння того, що дії Росії зруйнували післявоєнну систему безпеки, зростає». Але поряд з тим існують два важливих чинника, що заважають європейцям сформулювати єдину позицію щодо української кризи. «Це економічні інтереси, бо між Німеччиною та Росією існують дуже потужні бізнес-зв’язки, та страх перед війною з ядерної державою. Європа дуже не хоче бути втягнута у військовий конфлікт з Росією», – вважає німецький експерт. Тому, як це не цинічно звучить, але перед Європою стоїть дуже важкий вибір «між солідарністю та намаганням вирішити конфлікт будь-якою ціною, навіть за рахунок України, її території та європейських амбіцій».
Донбас і Крим
Валерій Пекар порівняв «російський» Крим з іншим суб’єктом Федерації Чечнею. «Крим сьогодні – це фактично Чечня, територія, яка постійно потребує грошей від федерального уряду. І уряд їм платить, але, насправді, вони бандити. І якщо Чечня – це великі бандити, тому їм платять великі гроші, то Крим – це маленькі бандити, тому їм – маленькі гроші», – підкреслює він. Однак він вважає, що навіть реформована та квітуча Україна не є аргументом для окупованих територій, щоб приєднатися до неї. Але без Криму і Донбасу Україна вже зробила стрибок у майбутнє: «За даними соціологів внаслідок зміни поколінь, Україна мала стати європейською у 2030 році. За рахунок втрати Криму та Донбасу ми опинилися у 2035 році», – підсумував Пекар.
Майдан
Але найголовніша теза, що об’єднала усіх співрозмовників, це, безумовно, Майдан, який, на думку Валерія Пекаря, є потрійною революцією: економічною (боротьба середнього класу з неофеодалізмом), антиколоніальною (завершення національно-визвольної боротьби українського народу) та ментальною (саме «революція гідності»). І тому Майдан та війна пов’язані нерозривно: «Немає межі між Майданом та війною. Це один процес, бо національно-визвольна революція ніколи в історії не завершувалася мирно».
Віталій Портніков пропонує розглядати Майдан як старт, «перший історичний шанс для українського народу як політичної нації побудувати європейську цивілізовану демократичну країну». І нам потрібно використати цей шанс, виграти війну на зовнішньому та внутрішньому фронтах – перемогти цю «гідру», провести необхідні реформи та побудувати нову країну. Може вже не для себе, каже Соня Кошкіна, але для дітей та онуків.
