Лейтмотивом публічної дискусії, що відбулася 5 лютого в Історико-меморіальному музеї Михайла Грушевського, стало питання української візії кримської історії як складової частини історії України.
Про те, чому кримська історія не була включена до загальноукраїнського історичного дискурсу та які є шляхи подолання цієї проблеми, дискутували відомі українські фахівці – Андрій Іванець (історик, завідувач відділу Адміністрації Президента України з питань тимчасово окупованої території та соціальної адаптації), Сергій Громенко (кандидат історичних наук, Український інститут національної пам’яті) та Юрій Рубан (директор Національного інституту стратегічних досліджень у 2005-2010 рр., заслужений журналіст України, керівник Головного департаменту з гуманітарної політики Адміністрації Президента України). Модератором дискусії виступив Володимир Маслійчук, кандидат історичних наук, редактор сайту historians.in.ua.
Юрій Рубан: Невід’ємна частина України
Юрій Рубан доповнює суто історичний підхід філософським сприйняттям дійсності. На його думку, сучасна українська історія, яка формується після «революції гідності» потребує інших підходів. Насамперед, треба переглянути поняття «спільноти» та відношення до неї індивіду. Як казав Мішель Фуко, належність до спільності – це здатність брати за неї відповідальність, за все, що вона робила. І брати цю відповідальність без керівництва з гори.
«Якщо ми розвинемо таку здатність, то елементарно зможемо включити в історію країни не лише етнічних українців, ми зможемо включити в цю Україну тих людей, хто розмовляє іншими мовами, але політично вони на нашій єдиній позиції. І тоді ми зможемо взяти на себе відповідальність за дуже складні сторінки нашої історії, за взаємні стосунки різних етнічних груп. Все це можливо», – вважає експерт.
Рубан підкреслив, що найголовнішим завданням у випадку з Кримом є створення історичного наративу – зв’язаної історії у вигляді цікавого оповідання. Це потрібно, щоб сучасним дітям було цікаво вивчати історію півострова як складової частини України: «Дитині треба знайти спосіб розказати історію Криму як невід’ємну частину історії України».
Сергій Громенко: Нам не вистачає кримознавців
Сергій Громенко вважає, що головна проблема в тому, що в українській науці немає жодної узагальненої академічної роботи з історії Криму:
«На жаль, за 23 роки українська академічна наука не спромоглася створити жодної візії історії Криму. Були тактичні спроби кримських вчених, але в українській державі, в українській історіографії до цього руки не дійшли».
Тобто, на думку історика, взагалі немає української візії історії Криму. Немає фахівців, які за межами півострова цю історію можуть викладати, немає експертів, за виключенням декількох осіб, які взагалі розуміють, що відбувалося у Криму, немає спецкурсів для студентів у вузах, тобто не ведеться підготовка кримознавців.
Громенко вважає за потрібне створити цілу школу кримознавства на матеріку, готувати фахівців, які будуть здатні давати експертні оцінки. «У США була потужна советологічна школа, у нас в Україні повинна бути кримологічна школа», – зазначив він.
Андрій Іванець: Крим як територія
Андрій Іванець вважає, що сьогодні історична наука повинна розглядати історію держави більшою мірою не крізь призму народу (або етносу), а як історію територій, які входять до складу цієї держави.
«Що повинна вивчати історія? Історію українського народу (з позиції етноцентризму), або все ж таки історію земель, що входили до складу української держави протягом століть? Безумовно, що історію територій, історію усієї сукупності українських земель з усім їхнім поліконфесійним, поліетнічним та поліцивілізаційним різноманіттям», – наголосив експерт.
Тому, на думку історика, анексія Криму не може змінити ситуацію. «Крим залишається територією української держави».
Іванець пішов ще далі за своїх колег, які обмежувалися розумінням історії Криму лише на території материкової України. Він вважає за необхідне дати можливість не тільки українцям на материку, але й кримчанам бути включеними в український інформаційний простір. На його думку, оскільки Крим залишається територією української держави, ми повинні включати до курсу історії держави усе різноманіття української історії, тобто розділи про історію півострова. Саме цю історію треба дистанційно або в інших формах запропонувати мешканцям півострова, щоб не відрізати їх від українського соціуму.
Фото: Емма Солдатова