Регіональні держтелерадіо: детонатор сепаратизму чи основа для Суспільного?

Аналізуй, Суспільство

foto21За останній рік Україна наочно переконалася в силі впливу ЗМІ на масову свідомість. Особливо яскравим прикладом стали російські телеканали, з дезінформацією яких наша країна досі безуспішно бореться. На цьому тижні презентували ще один інструмент такої боротьби – державний телеканал «Перший національний», який має стати основою для першого в Україні Суспільного телебачення. У його склад увійдуть також регіональні державні телерадіокомпанії, що формують суспільну думку на місцях. До реформ домогтися від них реалізації єдиної державної інформаційної політики (якої не існувало) було досить важко, тому кожен місцевий державний телеканал створював навколо своєї аудиторії особливий світ – залежно від замовлення власника, себто – місцевої влади. Чи змінить цю ситуацію поява Суспільного та чим небезпечний статус-кво регіональних ДТРК?

UA: Перший

Цього тижня сталася значна подія, яка матиме вплив на подальший розвиток медіапростору в Україні – презентація Суспільне телебачення.

Зураб Аласанія

Зураб Аласанія

Підготовка до реформування Держтелерадіо у новий формат (незалежний від держави) почалась ще минулого року, коли у застарілу будівлю на 22 поверхи, що належала УТ-1, зайшов новий очільник, український журналіст Зураб Аласанія. За рік «Перший національний» суттєво змінився, поступово з нього зникла невід’ємна частина – пан Поплавський, а після – і всі «шароварні» програми. «Перший» почав завойовувати довіру населення за допомогою трансляції «неформатних» програм: після Майдану в ефір почало виходити «Громадське ТБ», а пізніше – Майкл Щур та його політично-тролінгова програма «Утеодин».

Перед презентацією Суспільного Аласанія ще й встиг домовитись із найвідомішим суспільним мовником у світі – датською компанією DR2, яка допомагатиме стати на ноги українському аналогові.

Власне, новий мовник включатиме в себе: телебачення (2 канали), радіо (3 канали) та модерновий сайт. Варто зазначити, що кожен з каналів розрахований на конкретну аудиторію. Наприклад, Перший канал телебачення – це головний канал країни з усіма найважливішими подіями в Україні та світі, а другий – освітянський, із ґрунтовним аналізом, більш рефлексійний. Так само і радіо. Окрім цього, розроблена концепція регіонального Суспільного.

суспільнеНа презентації мовника сталася ще одна важлива подія. Президент України Петро Порошенко підписав закон «Про суспільне телебачення та мовлення», на який, за словами глави держави, «Україна чекала 23 роки».

У статті 1 цього закону сказано, що створення Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ) відбувається на базі різних регіональних телерадіокомпаній, в тому числі й ДТРК «Крим» та Севастопольської державної телерадіокомпанії.

До слова, ДТРК «Крим» – це той самий флагман русифікації Криму, на базі якого створили горезвісний «Первый крымский», який нещодавно намалював «1678 відсотків», що стали своєрідним мемом кримського проукраїнського середовища.

Регіональні ДТРК: хто замовляє музику?

Національне телебачення до його повноцінного реформування складалось із системи обласних телерадіокомпаній, кожна з яких мала свою редакційну політику. ДТРК на місцях мали одну основополжну схожість – оспівування «подвигів» місцевої влади. Однак, різниця між державними ТРК почала виявлятись на початку буремних подій в Україні – у кінці 2013 та на початку 2014 року, тобто під час подій на Євромайдані, в Криму та на Донбасі.

Суттєву різницю було помічено між Кримською, Донецькою та Луганською ДТРК, які, «стояли у руля» при формуванні суспільної думки багатьох громадян тих територій, що стали зонами конфлікту. Особливо своїми антиукраїнськими настроями відзначилася Луганська ОДТРК. Тодішний керівник Родіон Мирошник (який зараз обіймає посаду в «керівництві» ЛНР – заступник Ігора Плотницького) асоціюється в луганчан із авторством неологізму «недораса», що був застосований до українців. У висвітленні новин Луганська ОДТРК нерідко використовувала слова «хунта, фашисти» до діючої української влади. Однак в телемарафоні між містами Донецьком  та Дніпропетровськом, де обговорювались питання євроінтеграції, Луганське державне ТРК, тим не менш, «заховала» свої антиукраїнські настрої і намагалась жваво вести дискусію із іншими містами.

Мова йде про те, що луганчани достатньо довгий період «підживлювались» інформацією, яка, відверто кажучи, мала сепаратистський характер.

На Донецькому ДТРК завжди панували настрої відвертої любові до тодішньої керуючої влади – Януковича та його команди. Кожний випуск новин починався із фрази: «Сьогодні Віктор Янукович зробив… (додати якийсь добрий вчинок)». Початок подій на Євромайдані був зовсім «непомічений» донецькою «Регіональною службою новин». Про відкладення підписання асоціації з ЄС глядачам вирішили повідомити за п’ять днів після того, як про це було заявлено. Для більшості глядачів донецької ДТРК період Євромайдану характеризувався інформаційною блокадою місцевого телебачення, що вирішило про нього просто промовчати. Ні найбільший мітинг, що відбувся у Донецьку під державним прапором, ні гучне побиття донецького Євромайдану та навіть вбивство молодого активіста не були висвітлені. Однак, до прикладу, завжди нагадувалось про мітинги  «Партії Регіонів», на якому виступали за мир і злагоду, але під керівництвом Януковича. Анексію Криму на Донецькому ДТРК не помітили зовсім. Однак в питаннях війни були вкрай оперативними.

Кримське ДТРК, на відміну від Донецького, вирізнялось своєю позицію засудження подій на Євромайдані. Початок війни на Донбасі, за зрозумілих причин, висвітлювався вже зовсім інакше, ніж в інших державних регіональних ЗМІ.

На думку звичайних луганчан, кримчан чи донеччан впливали не лише технологіями «куди тицнув пальцем, той дурак». Замовчування, «правильний» кут зору, зміщення акцентів важливості подій, аби відволікти увагу. Звичайно, що такий ґрунт був дуже вдалим як для російської пропаганди, так і для місцевих «патріотів Новоросії», що з’явилися пізніше.

Кримськотатарське суспільне. Що це?

Сергій Аксьонов

Сергій Аксьонов

Після закриття єдиного в Україні кримськотатарського телеканалу ATR «голова» Криму Сергій Аксьонов вирішив, так би мовити, відмитись від бруду, та заявив, що створить на півострові суспільне кримськотатарське телебачення, на яке кличе працівників колишнього ATR. З проханням про створення до нього нібито звернулась громадська організація «Къырым».

«Можливість доступу кримських татар до засобів масової інформації гарантована владою і Державною радою Криму. Буде працювати телеканал ATR чи ні, але суспільне кримськотатарське телебачення на території республіки працюватиме», – заявив Аксьонов.

Його товариш, «голова» Держкомнагляду Криму Заур Смирнов додає: «Канал матиме господаря, але канал такий, що буде юридично суспільним, і суспільним за наповненням. І працюватиме для того, щоб приносити користь».

Суспільне телебачення Аксьонов вирішив скорочено назвати «КОТ» (Крымскотатарское общественное телевидение, – рус.), через що кримськотатарський сегмент Інтернету вибухнув саркастичними жартами, бо «кот» з кримськотатарської перекладається як задня частина тіла людини. Однак, не будемо вимовляти це вголос.

Осман Пашаєв

Осман Пашаєв

Журналіст Осман Пашаєв у своєму Фейсбук дав критичну оцінку тому, що відбувається: «Никакие общественники в Крыму не собирались и о создании крымскотатарской ТВ-*опы никого не просили. Полонский врет, Заур Смирнов врет. Рабочую группу по созданию ТВ-*опы создади по телефону и поставили в извесность участников шабаша. Просто юзают репутацию людей. Надо же хоть чем-то (кем-то) прикрыть уничтожение ATR», – написав він.

Щоб зрозуміти, що створення кримськотатарського суспільного не що інше, ніж просто «балачки при дорозі», спробуємо порівняти за термінами, стандартами та базою із новоствореним українським суспільним мовником.

Для створення Суспільного в Україні знадобився рік. Аксьонов поки що не наголошує на термінах створення кримськотатарського суспільного, але на початку 2014 року російська влада виділила 45 мільйонів рублів (19, 116 450 грн) для оснащення департаменту національних програм. Тобто ще рік тому від «Первого крымского» повинні були відтяти ту частину, яка займалась національною тематикою і розподілити виділену суму на впровадження одного чи кількох державних каналів із збереженням національного окрасу. До сьогодні цього не сталося.

Сергій Аксьонов не дуже мудрував й з тим, кого запросити на телеканал. Він вирішив, що це можуть бути й працівники колишнього ATR. На ефірі нааіть прозвучала фраза про те, що деякі співробітники ATR вже попросилися на роботу в «Первый крымский», однак обурені журналісти відповіли на це флешмобом у соцмережах. У своїх аккаунтах у Фейсбуці вони розмістили дописи: «Я, співробітник телеканалу ATR, не подавав резюме та не збираюсь влаштовуватись ані на «Первый крымский», ані на кримськотатарський суспільний телеканал за жодних умов».

Стосовно стандартів роботи суспільних каналів. Якщо брати до уваги європейський досвід, яким і користувалась Україна при створенні мовника, то для сьогоднішньої «влади» півострова дотриматися цих вимог буде вкрай важко або… неможливо?

Суспільний мовник у Німеччині має 7 принципів побудови:

  1. Мовлення має вестися в рамках конституційного порядку (вгадайте, якої держави?)
  2. Особливу увагу потрібно приділяти міжнародним, науковим і культурним темам.
  3. Слід враховувати моральні й релігійні переконання населення.
  4. Брати до розрахунку ту частину аудиторії,  яка зайнята в сільському господарстві.
  5. Подача новин повинна бути незалежною і об’єктивною.
  6. Мовлення має сприяти міжнародному взаєморозумінню, закликати до миру і соціальної справедливості, захищати демократичні свободи і служити тільки правді.
  7. Забороняється служити політичній партії або угрупованню, профспілці, віровченню або світобаченню.

Виникає тільки одне питання: яким чином влада анексованого півострову, який невизнаний всіма країнами світу, окрім трьох, збирається запроваджувати суспільне телебачення? Як в російських умовах можуть виконуватися  пункти 5, 6 і, звичайно, 7?

Експерт «Крымского института стратегических исследований», радник міністра інформаційної політики України Сергій Костинський вважає, що створення суспільного кримськотатарського телебачення – це спроба замінити незалежний голос залежним.

«Це наступ на вільнодумство – планується створення інструменту пропаганди, спрямованого на кримських татар, в умовах повної зачистки інформаційного простору. Цей канал перетвориться на інструмент «осовковления» телеглядачів. І в ньому не буде ані того життя, ані тієї енергії та ініціативи, яка була в ефірі ATR».

Можемо робити висновки

Об’єктивно придивившись до ситуації, сказати треба тільки одне: спроба довести глядачам, працівникам і самому собі реальність створення подібного каналу – безглуздя. На анексованому півострові, де кожного дня викрадають «неугодных» журналістів, де за ефемерних причин не дозволяють працювати незалежним ЗМІ, де затуляють рота кримським татарам лише за їхній вибір, існування СУСПІЛЬНОГО (читай: мовника громадськості) неможливе.

 

 

Схожі новини:

Коментарі